Кожен парфум живе в безперервності єдиної інтуїції:

що кожна фіалка веде до істини,

що кожен нахилений прямокутник відкриває прохід,

що кожна хвиля йде по межі між двома світами

без втрати свого центру.

Фіалка живе тільки всередині.

Кожен мазок пензля — це рана, що шукає світло.

Океан виступає порогом і субстанцією: якщо фіолетовий, він стає космічною рідиною, яка поглинає, перетворює і несе. Якщо насичений ірисом, він стає Баченням. Поверненням. Походженням.

Інший вимір, де кожен образ пульсує таємницею. Фіолетовий океан має глибину первісного лона, бо він приймає, огортає і формує. Закони фізики, логіки оповіді, реальності як конвенції розчиняються у течії цього темного моря з фіолетовими відблисками: все плаває, все вібрує.

Oceano Viola – це аромат, народжений вже здійсненим жестом: він вбирає світло картин і підсилює вібрацію океану Девіда Лінча.

Перетворюючи це бачення на аромат, на тонке відчуття, парфум зберігає інше існування з драматичною терплячістю ірису: його кореневище, м'ясисте і горизонтальне, вбирає очікування і перетворює його на ароматичну пам'ять. Проходять роки, перш ніж його аромат піднімається на поверхню. І саме ця довга визрівання надає йому глибини.

Квітка швидко в'яне. Кореневище, навпаки, витримує. І співає свою тиху шляхетність.

Воно співає без голосу, але з тембром споглядальної краси.

У літургійний час ірис супроводжує акт спогадів. У священних кімнатах його спалені кореневища очищають повітря і думки.

У Середньовіччі його тримали біля вівтарів як ароматичний міст між землею і небом. У його ароматі співіснують цнотливість і вогонь, чистота і бажання, дисципліна і бачення.